Арістофан (близько 460- близько 380 рр. до н.е.) є найвідомішим давньогрецьким драматургом періоду "старої комедіографії". Ба більше, лише його вцілілі твори репрезентують стиль означеного часу. Комедії Арістофана інноваційні і містять сороміцькі деталі. Також у них рясно уїдливих та дошкульних причіпок на адресу політичної еліти. У творах комедіографа заторкуються соціальні проблеми. Наприклад, він порушує питання про зміну культурних норм та місце жінок у суспільстві. Отож направду, драми Арістофана - це не тільки пам'ятки старогрецького театрального мистецтва. Зі змісту його комедій черпаємо неоціненні відомості про безліч політичних та соціальних аспектів старогрецького суспільства: від практик судочинства до подробиць релігійних ритуалів, які виконувались під час великих свят, відомих нам як містерії.
Життя та вдача
Свідчення про Арістофана та його твори головно можна визбирати з діалогу Платона "Бенкет". На підставі датувань текстів комедіографа можемо лише припускати, що він народився між 460 та 450 роками до н.е., а помер десь 386 або 380 року до н.е. Родом з Афін, Арістофан збув свою юність на о. Егіні, куди переїхав його батько Філіпп. Прижиттєвих зображень комедіографа не збереглося, але коментарі його творів наводять на думку, що він був голомозим.
У "Бенкеті" Платон змальовує уявну зустріч історичних постатей, на якій був присутній і Арістофан. У час написання діалогу (380-ті роки до н.е.) комедіографа пам'ятали ще добре. Відтак доречно припустити, що характеристика, надана йому у діалозі, була досить точною, а описана особа комедіографа - пізнаваною. У "Бенкеті" Арістофан постає як товариський, славний хлопчина, що "збуває свій час поміж Афродітою та Діонісом", себто ласий до дівчат, хлопчат та чарки. На користь того, що Платон ставився до Арістофана дружньо, свідчить приязний тон епітафії, складеної мислителем на пошану великого драматурга. Проте в "Апології Сократа" Платон звинуватив Арістофана у під'юдженні афінян до громадського осуду Сократа.
Комедії Арістофана
Комедії Арістофана відзначає злободенність фабули. Відомо, що він створив значну кількість текстів, проте лише одинадцять творів збереглося. Ці твори мають виняткове значення, оскільки є єдиними прикладами так званого "старого комедійного стилю", який охоплює 4 століття до н.е. Твори цього стилю побудовані за новою, досить витонченою структурою, в осерді якої лежить певна інтрига та типові герої. Однак жанр комедії в означену добу уявлявся вульгарним та позбавленим вишуканості. Одним з найпослідовніших критиків комедії був Арістотель. Утім, древні взірці цього жанру досить успішно витримали перевірку часом і видаються сучасному читачу достатньо актуальними.
Перелік комедій Арістофана, що збереглися в повному обсязі, наступний:
- Ахарняни (425 рік до н.е.) висвітлюють процес укладення мирної угоди
- Вершники (424 рік до н.е.) є політичною сатирою на політика Клеона
- Хмари (424 рік до н.е.) містять критику Сократа за корупцію та софістику
- Оси (423 рік до н.е.) - це глузування з афінської системи правосуддя та з афінян, які надто переймаються судовими процесами
- Мир (421 рік до н.е.) присвячена укладенню миру зі Спартою
- Птахи (414 рік до н.е.), в яких птахи зводять нове місто в небі, що перевершує Олімп
- Лісістрата (411 рік до н.е.), де жінки з усієї Еллади вирішують влаштувати маніфестацію, щоби прмусити чоловіків досягнути миру
- Жінки та поет, або Фесмофорії (411 рік до н.е.), де жінки-афінянки обговорюють вбивство Евріпіда
- Жаби (405 рік до н.е.) - комедія, в якій Діонісій відвідує потойбічний світ (Гадес) і влаштовує суд між Есхілом та Евріпідом.
- Жінки в народних зборах (392 рік до н.е.) сюжет цього твору - захоплення влади в Афіни жінками та усуспільнення майна
- Плутос або богатство (388 рік до н.е.) оповідає про бога богатства, якому повертають його здатність бачити, завдяки чому він не роздає більше статки навмання.
Нам відомі також заголовки п'єс Арістофана, що не збереглися. Наприклад, його дебютна п'єса мала назву "Бенкетярі". Окрім цього ми знаємо, що дві останні його комедії, написані після "Плутоса", були дещо ближче до нового стилю комедії. Багато його п'єс були зрежисовані Калістратом, а також Філонідом. Сам Арістофан також долучався до постановки своїх комедій. Його п'єси неоднаразово отримували престижні нагороди, зокрема на Діонісійських містеріях в Афінах.
Багато з художніх прийомів, якими користувався Арістофан, сприяли еволюції старогрецького комедійного театру. Зокрема, він підвищив значення хору та скоротив тематичні характеристики. Активно послуговуючись пародією, каламбурарами, а також розкутою та соковитою мовою, Арістофан зміг розкрити весь емоційний спектр людини. За допомогою сатири та жартівливої гіперболізації він брав на глузи найбільш кумедні аспекти існування афінської спільноти громадян та полісного життя. Мало хто з публічних осіб зміг уникнути висміювань Арістофана. Найчастіше під приціл комедіографа підпадали політики, зокрема Клеон та його колеги-драматурги, особливо Евріпід. Інколи Арістофан робив жертвою своїх кепкувань цілу полісну громаду. Ущипливу дотепність поета ілюструють наведені нижче уривки з його комедій:
Сосій:
Спочатку снилось, що на Пніксі нашому
Посіли вівці та й про віщось радяться,
В плащах кудлатих, з палицями довгими.
І до тії отари - так приснилося -
Сам кит усежерущий промовляти став, Застугонівши, мов кабан годований.
("Оси", Пролог, 30. Переклад з давньогрецької В. Свідзинського, за ред. А. Содомори)
Кпини на демократію та виборців, які легко підпадають під вплив язикатого промовця.
Провідця другої половини хору:
Нам здавалося частенько, що тутешніх
громадян,
І достойних, і поганих, наше місто цінить так,
Як монету старовинну і карбованець новий. Адже грошей повноцінних, не подріблених ніяк, Найпевнішої карбівки, щонайкращої з усіх, Найдобірнішої проби, перевіреної скрізь -
І по всій Елладі нашій, і по варварських краях -
В обіг ми не випускаєм, лиш погані мідяки, Щонайгіршої карбівки, наспіх вибиті сяк-так.
(Жаби, Епісодій 3, 720. Переклад з давньогрецької Б. Тен)
Натяк на те, що держава заощаджує гроші, зменшуючи вміст у монетах срібла.
Хор:
Погодитись маєте ви, що здебільшого серед чоловіків трапляються ненажери, крадії та вбивці. Чи чули ви коли-небудь про бандиток, не кажучи вже про викрадачів людей?
Чи надибували ви піраток?
(128, Акт 1, сцена 2"Жінки на Фесмафоріях". Підрядковий переклад з англ. перекладач)
Про чесноту жіноцтва.
Ну, а ти, марнослів'я премудрого жрець...
Ти ж нам Любий тим, що поважно так ходиш, на всіх поглядаючи звисока й згорда,
Хоч ти й босий, в лахмітті, у злиднях, нужді, та повагу до нас виявляєш.
(Хмари, 359-363. Переклад з давньогрецької Б. Тен)
Не вельми симпатична характеристика Сократа.
Зауважмо, що в давньогрецьких комедіях далеко не все можна було пародіювати. Наприклад, такі вищі божества як Зевс чи Афіна, як і різні аспекти старогрецької релігії драматурги мали висвітлювати з повагою. Одного разу Арістофан був навіть звинувачений судом афінських громадян за його політичні висловлювання. Це сталося, коли під час війни він у своїй комедії "Вавилонці" зобразив грецькі поліси як вавилонських рабів на біговій дорожці. Попри це зміст комедій Арістофана засвідчує, що в Афінах V століття до н.е. можливість вільно висловлюватися таки існувала на належному рівні.
