Сага

Давньоскандинавське слово сага означає «оповідь», «розповідь» або «історія» і зазвичай відноситься до епічних прозових оповідань, написаних переважно в Ісландії між 12-15 століттями нашої ери, що охоплюють історію країни, а також легендарне минуле Скандинавії. Кілька саг також було написано в Норвеґії, але в обох країнах їхні, зазвичай анонімні, письменники формували свої історії у високоякісній, тонкій прозі, що призвело до того, що сагу тепер вважають одним із головних народних літературних жанрів середньовічної Європи. Поезія також зазвичай включається, що допомагає вказати на вплив старих усних традицій оповідання на розвиток саги.

Хоча розквіт давньоскандинавської саги припав на 13 століття нашої ери, проте розповіді часто занурюються в часи героїв і легендарних королів, охоплюючи доісторичний період, епоху вікінгів (бл. 790-1100 н.е.), заселення Ісландії та часи життя письменників. Історія та художня література часто змішуються у свого роду гордіївому вузлі, події саг відбуваються не тільки в Ісландії, а й в Скандинавії, на Британських островах, північній Атлантиці(Гренландія та Північна Америка), Середземному морі, Руси та Близькому Сході.

Зараз, саги не тільки чудово читаються, але й досі відчуваються читачем, ймовірно, завдяки тому, що вони зосереджені на повсякденному житті звичайних людей. Наприклад, саги можуть описувати історію фермерів, яким осточортіла ворожнеча й вони вирушають у далеку путь, або просто приземлені проблеми частиною яких було аграрне суспільствою.

Давньоскандинавські саги можна розділити на такі основні піджанри, кожен з яких має свої характерні теми й особливості, на їх позначення використовуються староскандинавські назви:

• Fornaldarsögur – «Легендарні саги», «Саги стародавнього часу» або «Міфічно-героїчні саги»
• Riddarasögur — «Саги про лицарів»

• Konungasögur – «Королівські саги»

• Íslendingasögur – «Саги про ісландців» або «Сімейні саги»

• Samtíðarsögur – «Сучасні саги»

Витоки саги

Пошуки витоків давньоскандинавської саги виводять нас за межі колекцій пергамету, які переважали з 13 століття нашої ери, у темніше минуле, яке важче відстежити. До 1250 року нашої ери в письмовій формі існували лише кілька саг – Сага про Егілса, що розповідає про життя поета епохи вікінгів Егілла Скаллагрімссона, є однією з них – і ці фрагменти дозволяють нам визначити 12 століття нашої ери як ймовірний початок процесу текстуалізації. З цього часу і далі композиція саги, ймовірно, стала виключно ісландським явищем, і саме з 1350 р. н.е. і далі походить більшість наших рукописів, що збереглися.

Щодо того, що саме спонукало цей процес або звідки вперше з’явилися історії, ми можемо лише здогадуватися. На початку 20-го століття нашої ери швейцарський вчений Андреас Хойслер придумав дві альтернативи, які довго розділяли наукове співтовариство: з одного боку, «теорія вільної прози» припускала, що саги були, по суті, усними текстами, які передавалися через покоління, перш ніж були записані у письмовій формі в Середньовіччі, тоді як, з іншого боку, «теорія книжкової прози» вважала, що саги були створені в середні віки, хоча частково засновані на усних джерелах. Сьогодні ні те, ні інше не вважається достатньо точним, але дійсним висновком є ​​їхній спільний акцент на існуванні усної традиції, яка вплинула на пізнішу, письмову, – з чим насправді погоджуються сучасні вчені.

Ця усна традиція сягає принаймні епохи вікінгів, коли вірші часто виконували для еліти. Оскільки багато саг також відбуваються за епохи вікінгів, неважко уявити, що деякі історії епохи вікінгів збережуться в усній формі, поки середньовічні автори не сформують їх у власні письмові версії. Ісландський вчений Гіслі Сігурдссон навіть пояснює, що «усні перекази продовжували вливатися в письмові протягом усього періоду створення ісландської саги». (Clunies Ross, 47-48). Хоча Ісландія на той час вже була християнською, ісландська (давньоскандинавська) була улюбленою письмовою мовою, і це також стосується саг. Ця любов до народної мови також пов’язана з ширшим західноєвропейським контекстом: починаючи з 12-14 століть нашої ери, там процвітала потужна текстова, народна культура, і її придворні романи та інші твори цілком могли досягти Скандинавії та вплинути на композицію саг.

Епоха саги

Ісландія була вперше заселена скандинавами – переважно з Норвеґії – під час так званої епохи поселення (близько 870-930 рр. н. е.), коли сім’ї почали будувати садиби та сільські громади, які залишатимуться там протягом століть. Саме в наступну, влучно названу, Епоху саги (930-1030 рр. н.е.) з'являються багато давньоскандинавських саг. До 930 року нашої ери Ісландія була розділена на 36 князівств, кожне з яких мало свого вождя, який представляв її на зборах (Альтинг). Ісландія була християнізована в 1000 році нашої ери, і церкви також стали частиною ісландського культури, хоча язичницькі вірування та звичаї не зникли повністю або миттєво. Уздовж узбережжя існували комуни, де люди володіли власною землею, обробляли її, розводили худобу, ловили рибу, полювали та торгували – словом, життя відбувалося на відкритому повітрі. Найкращі фермери справді могли бути дуже багатими і контролювали не лише працю, виробництво та власність, а й визначали соціальні звичаї. За відсутності централізованої виконавчої судової влади конфлікти часто залагоджувалися сторонами, які були безпосередньо залучені – тема, яка з’являється у багатьох сагах.

Витоки традиції писемної саги збігаються з епохою Стурлунгів (1200-1262 рр. н. е., після чого Ісландія опинилася під владою Норвеґії). Вожді ставали дедалі багатшими та могутнішими, приєднуючи інші комуни до своїх, і врешті-решт при владі опинилися шість сімейних кланів, а Стурлунги тримали найбільший шматочок ісландського острова. Проте повсякденне життя мало чим відрізнялося від епохи саги; Середньовічна Ісландія все ще була невеликим сільськогосподарським суспільством, в якому честь відігравала важливу роль і спалахували конфлікти. Таким чином, для авторів саг 13-14 ст. н. е. не було важко уявити й зобразити епоху саг через призму суспільного життя, хоча вони, очевидно, також пвнесли своє власне середньовічне ставлення. Найбільш очевидно, що саги представляють погляд на історію та географію, який відповідає середньовічній християнській ідеології, але їхні автори надають їм виразно ісландське покриття та зберігають старіший погляд на події минулого та сьогодення, також творчо заповнюючи будь-які прогалини в їхніх знаннях.

Характеристики

Хоча саги бувають різних форм й можуть об'єднуватися в різні піджанри, ми все ж можемо узагальнити їхні характеристики. Саги, як правило, мають такі особливості:

• Усна традиція лежить у їхніх коренях і вплинула на них;
• В основному вони були записані наприкінці 12-15 століття нашої ери, а 13 століття нашої ери становило період їх розквіту;
• Більшість — ісландські (кілька — норвезькі);
• Більшість з них анонімні;
• Вони написані народною мовою (давньоскандинавською);
• Більшість саг використовує як прозу, так і (деякі) вірші;
• Їхня розповідь дотримується більш-менш хронологічного порядку та загального зразка;
• Вони часто містять суміш історії та художньої літератури, яку важко розібрати;
• Вони розповідаються з християнської точки зору, але зі щирим захопленням язичницьким минулим;
• Вони зосереджені на повсякденному житті, а їх соціальне охоплення є інклюзивним;
• Вважається, що вони виконувалися або читалися вголос.

Згадана тут поезія зазвичай відноситься до так званої скальдської (придворної) поезії, яка, як відомо, є складною і була характерною ознакою епохи вікінгів, під час якої скальди (поети) виступали при дворах перед елітою. Така поезія зазвичай чудово витримує випробування часом, оскільки її строфи можна вивчити напам’ять і передати через покоління оповідачів. Таким чином, вважають, що саме поетичні елементи середньовічних саг містять найдавніші згадки про той час. Поезія відіграє особливо велику роль у піджанрі konungasögur («саги про королі») і, як вважають, звідти поширилася на інші жанри. Хоча деякі саги містять лише крихітну частину поезії або не містять її взагалі, більшість з них поєднує використання прози та віршів.

На відміну від попередніх скальдів, більшість авторів саг були анонімними. Їхні оповідання мали на меті залучити читача (або слухача) у світ, який вони зображували, його людей, події та ідеї, які оживають. Людина, яка сформувала ці речі в історію, мала менше значення – вона був компілятором, а не творцем, переказуючи історії, які були частиною давньої традиції. Роберт Келлог пояснює наступне про авторів саг:

Він черпає свій авторський авторитет не з оригінальності свого стилю чи історії, а з його вірності подіям, чи іншим розповідям про них та їхнім судженням щодо тих, хто був причетний – іншими словами, тому, що було сказано.(Smiley e.a., xxiv).

Автори саг, безперечно, не були безталанними: їхню прозу вихваляли як витончену, плавну й тонку, а також часто вони демонстрували гарне почуття гумору й дотепність. Автор саги про Ньяльса, наприклад, хизується дещо темним сарказмом, коли описує, як син Ньялла, Скарфедінн, стає свідком як слуги його матері, Хальгерди, здійснюють низку домашніх вбивств. Скарфедінн зауважує, що «раби стали набагато активнішими, ніж були раніше». (Розділ 37) і що «Галльгерд не дає нашим слугам померти від старості» (Розділ 38) (обидва цитовані з Smiley, xxvi).

Ймовірно, саги виконувались або читалися вголос широкій публіці, можливо, на зібраннях чи просто вдома на фермі, хоча особливості навколо цього оповиті таємницею. З історіями, які зосереджувалися на повсякденному житті, саги не обмежувалися придворною аудиторією попередніх поезій, а зверталися до ісландського суспільства в цілому. Звичайно, деякі популярні люди, як-от король Норвеґії Сверре Сіґурдссон (1184-1202 рр. н. е.), явно замовляли власні саги, записуючи власне життя таким чином, щоб воно виглядало гідно. Також цілком імовірно, що це робили також деякі голови ісландських сімей, з метою прославлення роду. Справді, генеалогічні саги були дуже популярними.

Таким чином, не дивно, що теми, які переважають у жанрі саги, включають розповіді про героїв, які часто були багатими та/або могутніми фермерами. Насправді, на тлі сільськогосподарського суспільства, в якому життя було важким і зайнятим, саги розповідають історії в першу чергу про людей, будь то скандинавські королі або більш звичайні члени ісландських сімей, які живуть у певному куточку острова.

Незважаючи на те, що у сагах мелькають кілька сильних і незалежних жінок, світ саг – це світ чоловіків. Це світ в якому персонажі зовсім не нудні: вони говорять, висловлюють свої наміри ясно, судять інших, судять себе, роблять необдумані дії або прагнуть помститися. Жоден вишуканий етикет не приховує того, як люди висловлюють свою думку. З огляду на більш-менш хронологічний порядок, багато саг мають тенденцію дотримуватись подібної моделі: по-перше, головні герої вводяться в їх географічне та історичне середовище (сім’я тощо); події повсякденного життя, такі як шлюби, спадкування чи пограбування, призводять до конфлікту; це призводить до помсти, і людей, навіть членів сім'ї, протиставляють один проти одного; і зрештою настає примирення.

Хоча деякі елементи саг не суперечать нашим більш надійним археологічним чи історичним свідченням – наприклад, їхнє зображення язичницької релігії досить спотворене, а їхній погляд на королів чи героїв часто ідеалізований – саги є чудовими джерелами вивчення менталітету, соціальнаої структури, сільського життя та повсякденних звичаїв в староскандинавському суспільстві, які були досить схожі за епохи вікінгів та епохи Стурлунгів, тому дають на розуміння обох періодів.

Піджанри

Більшість саг можна згрупувати під заголовками наступних піджанрів, які, як не дивно, мають свою тематику та способи розбору історичних та географічних умов. Звичайно, деякі речі були настільки популярні, що зустрічаються в різних жанрах, як-от генеалогії, які часто мають пряме відношення до історії, натякаючи на силу прославленого предка героя або, навпаки, на відомих нащадків головного героя. Мотив подорожей також зустрічається повсюдно, що цілком логічно в такому місці, як Ісландія з її віддаленими громадами й віддаленістю від інших країн. Неважко уявити, які життєві навички та знання здобуде головний герой під час авантюрної подорожі за кордон.

Fornaldarsögur

Fornaldarsögur («Легендарні саги», «Саги стародавніх часів» або «Міфічно-героїчні саги») — це саги, які висвітлюють скандинавських героїв і діячів часів до заселення Ісландії (близько 870 р. н. е.). У них часто є ісландські нащадки, і їхні історії часто викладені в біографічній схемі оповідання. Як правило, історія починається з дитинства героя, розповідаючи про його пригоди в дорослому житті та подвиги сили перед різними часто жахливими або надприродними супротивниками. Важливу роль відіграють подорожі. Герой часто завойовує наречену десь по дорозі, перш ніж його історія закінчується, наприклад, його поверненням додому, виконанням пророцтва про його смерть і тп.

Кілька прикладів fornaldarsögur: Bósa saga ok Herrauðs («Сага про Босі та Ерраудра»), Hrólfs saga kraka («Сага про Хрульфра-драбину»), Ragnars saga loðbrokar («Сага про Рагнара Лотброка»), Vǫlsunga («Сага про Вольсунгах»).

Riddarasögur

Riddarasögur («Саги про лицарів») — це твори, перекладені або з існуючих європейських , або з місцевих робіт, в обох випадках зазвичай зображують скандинавських лицарів або вельмож у європейській обстановці (хоча іноді сягають за межі Європи до, наприклад, Азії). Немає конкретного часу, хоча перекладені лицарські саги зазвичай відбуваються за часів легендарного британського короля Артура. Ту саму біографічну схему оповідання, яку ми знаходимо у fornaldarsögur, також можна знайти тут, з подібним циклом виховання та пригод героя, вбивства чудовиськ і драматичної смерті, причому подорожі знову є важливою особливістю.

Деякі приклади riddarasögur: Karlamagnús saga («Сага про Карла Великого»), Tristrams saga ok Ísǫndar («Сага про Трістана та Ізолта»), Sigrgarðs saga frœkna («Сага про Сігргарда Хороброго»).

Konungasögur

Королівські саги увічнюють життя королів Норвеґії і, в меншій мірі, королів Данії та ярлів Оркнейських островів, які правили в епоху вікінгів і до кінця 13 століття нашої ери. Крім самої Скандинавії, Британські острови, Європа та Близький Схід також з’являються з точки зору географії. Здебільшого біографічна структура саг не включає дитинство та доросле життя короля, зосереджуючи увагу на таких ключових моментах, як вступ на престол, конфлікти та розповідь про те, як король зустрів свій кінець, як правило, кривавим чином на полі битви. Іноді включається вагітність матері короля або навіть передчуття, що натякає на велич дитини, що насувається. Konungasögur частково натхненний більш ранньою скальдською поезією, створеною спеціально для королів, і їхні автори, ймовірно, могли дозволити собі анекдоти.

Деякі приклади робіт konungasögur : Flateyjarbók («Книга Флатея», компіляція), Heimskringla («Коло світу», містить біографії королів Норвеґії), сага Óláfs ​​Tryggvasonar («Сага про короля Олафа Трюггвасона»), сага Orkneyinga ( «Сага про жителів Оркнейських островів»).

Íslendingasögur

Íslendingasögur («Саги про ісландців», «Сімейні саги») — це вірні своїй чіткій назві історії, що розповідають про ісландські сім’ї переважно в контексті Ісландії епохи заселення (бл. 870-930 н.е.) та періоду до навернення острова до християнства (близько 1000 р. н.е.). Тут герої спілкуються з іншими ісландцями, подорожують до Скандинавії, Європи, Близького Сходу чи навіть Гренландії та Північної Америки (Вінланд). Ворожнеча, а також поняття честі та сорому є центральною темою, а оповідання часто складні за структурою та мовою. Íslendingasögur можна поділити на ще дві підгрупи — життя скальдів і саги про розбійників.

Приклади íslendingasögur: Egils saga Skallagrímssonar («Сага про Егілля Скаллаґрімссона»), Eiríks saga rauða («Сага про Еріка Червоного»), Laxdæla saga («Сага про людей Лаксдейла»), Njáls saga («Сага про Ньялла»).

Samtíðarsögur

Samtíðarsögur — це сучасні саги, які, на відміну від інших, насправді стосуються часів життя письменників (або, принаймні, близьких до них). Дія цих саг в основному відбувається в Ісландії 12-го і 13-го століть нашої ери. Ці саги зосереджуються на наймогутніших ісландських сім’ях, які існували в той час і зберігають їхні успіхи, конфлікти та діяльність. Сварки знову є важливим елементом. Підгрупами є Sturlungasögur(«Саги про Стурлунгів») і Biskupasögur («Саги про [ісландських] єпископів»).

Відомими прикладами samtíðarsögur є Íslendinga saga («Сага про ісландців»), Sturlu saga («Сага про Стурлу [Þórðarson]»), Þorgils saga ok Hafliða («Сага про Торгілса і Хафліді»).

Висновок

Саги залишалися популярними в Ісландії навіть після Середньовіччя, незважаючи на періодичні спроби заборонити читання саг у 16-19 століттях нашої ери більш консервативним духовенством Ісландської реформатської церкви. До середини 19 століття нашої ери просування саг стало незупинним, оскільки вони стали символом, свого роду, ностальгічного золотого віку в Ісландії, а поза межами Ісландії з’явилося професійне вивчення давньоскандинавсько-ісландської мови та літератури. Таким чином, прекрасний середньовічний погляд ісландців на легендарне та історичне минуле Скандинавії дійшов до наших днів, щоб усі ми могли насолоджуватися ним.