Софія Київська, Україна — пам’ятка архітектури, малярства та мозаїчної творчості XI століття. Собор отримав свою назву від Софійського собору (Константинополь). Храм був основним релігійним, політичним та культурним центром. Під куполами Софійського собору відбувалися величні інавгурації князів, святі собори, прийоми послів та укладення політичних угод. У соборі зберігалися літописи, там була створена перша відома бібліотека на теренах Русі.
Заснування
Достеменно невідомо, хто заснував собор, є дві поширені версії заснування святині. Повість временних літ зазначає що засновником собору був київський князь Ярослав Мудрий (бл. 978 – 1054), який побудував собор у 1037 році після перемоги над печенігами. Інші джерела стверджують, що собор був заснований Володимиром Великим (бл. 958 – 1015) у 1011 р. Після дослідження стінних написів всередині собору історики припустили, що, можливо, фундамент собору був закладений у 1011 р. Друга теорія була прийнята як українською владою, так і ЮНЕСКО, які урочисто відзначили 1000-річчя собору у 2011 році.
Архітектура
Історія не зберегла імен архітекторів, проте можна припустити, що найкращі майстри Візантійської імперії будували собор. Вони поєднали в соборі риси як архітектури Руси, так і візантійської архітектури. Серед них кількість куполів і їх форма, збільшення кількості нефів, виразна пірамідальна форма, диспропорція між шириною і довжиною корпусу собору, прагнення до висоти.
Собор побудований з великого природного каменю - граніту та рожевого кварциту у візантійській техніці змішаної цегляно-кам'яної кладки (з цегляними прокладками), в результаті чого на стінах створюються двокольорові смуги різної фактури. Фасад собору не штукатурився, кладка лишалася відкритою. Сьогодні ми можемо побачити оригінальну кладку на деяких неоштукатурених частинах собору.
Софія Київська спочатку була хрестово-купольним храмом з 13 куполами. Центральний високий купол храму у візантійському стилі був побудований, щоб нагадувати Христа - Главу Церкви. Апостоли уособлені 12 іншими куполами. Храмові арки, через які люди заходили до цього сакрального місця, уособлювали небесну браму.
У 17 столітті Петро Могила (1597 - 1647) та Іван Мазепа (1639 - 1709) профінансували реконструкцію собору та значно перебудували верхню частину Софії. Для цієї роботи був запрошений італійський архітектор Октавіано Манчіні (бл. 1580 - 1638). Також був побудований весь архітектурний ансамбль Софії Київської. Будівля собору після реконструкції та навколишні споруди мають риси козацького бароко.
Інтер'єр
Всередині храму можна побачити 260 квадратних метрів мозаїчних композицій та 3 тисячі квадратних метрів фресок, датованих 11 ст. Мозаїки 11 століття прикрашають основні частини собору - центральну баню та головний вівтар. Вони розташовані в строгому порядку за небесною ієрархією. Біля кожної мозаїчної композиції є написи грецькою мовою, що пояснюють зображення. Імена майстрів-мозаїстів невідомі. Усі мозаїки собору виконані на блискучому золотому тлі і насичені кольорами. При всьому кольоровому розмаїтті мозаїки переважають сіро-білий і синій у поєднанні з фіолетовим. На найвищому місці головного купола розміщена мозаїка Христа Пантократора.
Фрески, що збереглися в Софійському соборі, також датуються 11 століттям – вони були створені під час будівництва собору. У 19 столітті під час реконструкції собору фрески були відновлені олійними фарбами. Весь ансамбль фресок собору за своїм змістом був підпорядкований єдиному плану – запровадженню нещодавно прийнятого християнства. Водночас розпис головного собору держави мав показати велич Русі, її міжнародне визнання, роль Києва в політичному житті Європи. Тому значне місце відводиться світським композиціям. На трьох стінах центральної нави, навпроти головного вівтаря, намальовано княжий фамільний портрет засновника собору і це або родина князя Володимира, або його сина Ярослава.
Софійський собор з моменту заснування служив усипальницею. Некрополь собору містив поховання князів і вищого духовенства. Він також є найдавнішим на Русі і охоплює тривалий період історії. Більшість імен похованих у Софійському некрополі невідомі, проте виявлені поховання вказують на те, що там поховані видатні діячі. Найвідоміші поховання належать Ярославу Мудрому та Володимиру Мономаху (1053 - 1125).
Дзвіниця
Дзвіниця Софійського собору в Києві — пам’ятка архітектури в стилі козацького бароко. Будівництво було здійснено за фінансування Івана Мазепи у 1699 році. Висота 76 метрів (250 футів). Спочатку дзвіниця була триярусною, але в 1851-1852 роках її підняли ще на один ярус і увінчали грушоподібною банею з дерева, покритою позолоченими мідними листами. Скульптурний декор дзвіниці чудово взаємодіє з її архітектурною композицією. Вона прикрашений різноманітними ліпними орнаментами, які переплітаються з сюжетними барельєфами. Збереглася майже вся ліпнина.
Історія
Тисячолітня історія собору була непростою. Софійський собор пережив ворожі навали, пограбування, часткові руйнування, ремонти та перебудови. Першою серйозною загрозою для церкви стало розграбування міста в 1169 р. Київ захопив і зруйнував князь Володимир-Суздальський, Андрій Боголюбський (бл. 1111 - 1174), який захопив золоті речі та церковні реліквії, зокрема , ікону Пресвятої Богородиці. Собор був збережений і відроджений. Потім прийшов найважчий етап історії Києва – облога й захоплення міста Батиєм в 1240 році, тоді більша частина архітектури міста була перетворена в попіл. Софійський собор знову вцілів. Проте був сплюндрований і пограбований, а Свята Софія втратила свою красу і могутність, хоча залишалася основним функціонуючим собором міста. У наступному столітті ремонт собору фінансував київський митрополит Кипріан (1330 - 1406). У 15 столітті Свята Софія була двічі пограбована і спустошена, спочатку Едігу-ханом (1352 - 1419) у 1416 році і потім у 1482 році Менлі I Гіреєм (1445 - 1515). З 1497 по 1577 рр. собор був занедбаний. У 1577 році собор був відремонтований і згодом переданий греко-католицькій церкві.
У 1633 році почався новий розквіт собору. Собор став власністю відновленої православної Київської митрополії Константинопольського патріархату. Відродження пов’язане з київським митрополитом Петром Могилою, який зумів заснувати монастир, капітально відремонтувати собор і прикрасити його. Навколо собору були зведені дерев’яні монастирські будівлі, а вся територія була обнесена високим дерев’яним парканом. До робіт у соборі Петро Могила залучив італійського архітектора Октавіано Манчіні. Основними будівельними матеріалами були цегла та вапняно-піщаний розчин. Цегла використовувалася для кладки стін, склепінь, фундаментів.
Пізніше реконструкцію продовжив гетьман Іван Мазепа. Навколо собору розпочалося будівництво нових кам’яних будівель. Були побудовані такі будівлі, як дзвіниця, будинок митрополита та весь архітектурний ансамбль Софійського собору. Іван Мазепа за власні кошти позолотив головний купол. Усі ці споруди та оновлений собор мають рис козацького бароко.
У XX столітті Софійський собор відіграв значну роль в історії та постав перед великою кількістю загроз для свого існування. На початку століття тут відбулися дві важливі події. Перша – це посвята Павла Скоропадського (1873-1945) в гетьмана всієї України в 1918 році та проголошення Акту Злуки 1919 року, який об’єднав «дві України». Але невдовзі Українська Народна Республіка пала, а місто Київ увійшло до складу Радянського Союзу.
У 1920-30-х роках більшовики хотіли зруйнувати собор, як і багато інших церков по всьому радянському союзу, але все ж вирішили його зберегти. Територію Софійського собору оголошено Державним історико-архітектурним заповідником. Усі золоті та срібні речі були конфісковані, позолочений іконостас розібрано, золото знято, а все інше було спалено. У 1941 році, коли Червона Армія відступала від Києва, Святу Софію замінували, але вибуху не сталося. Під час нацистської окупації Києва експонати Софійського архітектурно-історичного музею були розграбовані, а частину дорогих ікон і фотоархівів вивезли до Німеччини.
У повоєнний час в соборі та прилеглих будівлях було проведено багато реконструкцій. Було виявлено багато нових фресок і мозаїк і проведено багато досліджень. У 1990 році ансамбль Софійського собору був включений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Сьогодні собор є дуже популярною і відомою будівлею, яка приваблює туристів з усього світу. Площа перед собором регулярно використовується для святкування Дня Незалежності, Різдва, Великодня та багатьох інших свят.
