Під час Промислової революції в Британії (1760-1840) на фабриках, шахтах та в сільськогосподарській промисловості широко використовувався дитячий труд. Дуже часто, працюючи, як і дорослі, дванадцятигодинну зміну, за жалюгідні копійки п'ятирічні діти повинні були залазити під небезпечні ткацькі верстати, просувати вугілля через вузькі шахтні штольні та працювати в сільськогосподарських бригадах.
Дуже часто робочі місця для дітей були чітко визначені та призначені саме для них. Іншими словами, дитячий труд був не просто додатковою допомогою для дорослих працівників. Для багатьох дітей робочий день замінив освіту, найчастіше цей вибір робився батьками, щоб збільшити мізерний дохід сім'ї. Так тривало до 1820, коли уряди почали впроваджувати закони про обмеження робочого часу, а власники підприємств були змушені забезпечити більш безпечні умови праці для всіх: чоловіків, жінок та дітей. Однак, через нестачу інспекторів порушення все ще продовжувались, ситуацію відзначали та оприлюднювали благодійні організації, філантропи та автори із соціальною свідомістю, такі як Чарльз Діккенс (1812-1870).
Відсутність освіти
Оскільки освіта дитини в школі передбачала сплату коштів - навіть найдешевші просили пенні в день - більшість батьків не турбувалися про неї. Нерідко в селах були маленькі школи, де батьки кожного учня платили вчителю, але відвідування інколи було нерегулярним, і частіше за все, це була елементарна освіта в безнадійно переповнених класах. Існували також безкоштовні школи під керівництвом благодійних організацій, церкви пропонували заняття в Недільній школі. Тільки у 1844 з'явилося більше безкоштовних шкіл, так званих "Ragged schools", заснованих Ентоні Ешлі-Купером, 7м графом Шефтсбері (1801-1885). В цих школах зосереджувались на основах, що згодом стали називати "3 R": Reading, Writing, and Arithmetic (читання, письмо та арифметика). Обов'язкова освіта для дітей від 5 до 12 років та установи для її надання з'явилися тільки у 1870 роках. В наслідок цього "принаймні половина дітей номінально шкільного віку працювали повний робочий день під час промислової революції" (Horn, 57).
Деякі власники фабрик були більш щедрими за інших до найманих дітей. Як приклад була фабрика Quarry Bank в Стялі, графство Чешир. Її власник забезпечив навчання після довгого рабочого дня для більш ніж 100 своїх дітей-працівників у спеціальній будівлі - the Apprentice House (будинок учнів).
Показником покращення освіти, незважаючи на всі труднощі, є рівень грамотності, виміряний досить недосконало істориками, які враховували здібність людини написати своє ім'я на офіціальному документі, наприклад, на свідоцтві про шлюб.
Для тих дітей, які зуміли знайти роботу під час Промислової революції, і були черги роботодавців, які пропонували її, не було профспілок, щоб захистити їх. Для переважної більшості дітей трудове життя починалося в ранньому віці - у середньому в 8 років - але оскільки ніхто не турбувався про вік, він міг сильно варіюватися. В кращому випадку праця була рутиною, а в гіршому - нескінченним циклом загроз, штрафів, тілесних покарань та миттєвим звільненням при протесті проти таких дій. Одне дослідження, проведене у 1833, показало, що тактика, яка використовувалась для працюючих дітей, була на 95% негативною. Миттєві звільнення становили 58%. Лише у 4% випадків була передбачена винагорода за гарну роботу, и менше 1% застосованих стратегій - підвищення або збільшення зарплатні.
Традиційна дитяча праця
В традиційній ремісничій промисловості ручного ткацтва діти завжди мили та різьбили сиру вовну, щоб мати змогла прясти її на прядці, потім батько ткав тканину за допомогою ручного ткацького верстата. Часто ремісники брали собі одного або двох підмайстрів. Майстер надавав житло своїм учням, годував їх та навчав своєму ремеслу. За це дитина не тільки працювала безкоштовно, але й повинна була платити великі гроші заздалегідь до початку контракта, який міг тривати рік або декілька років або навіть сім років в залежності від ремесла. Також були діти, які працювали на малих підприємствах своїх батьків або родичів, наприклад, такі дрібні виробництва як плетіння кошиків, ковальство та гончарство.
Діти працювали в сільському господарстві, все ще значному секторі під час Промислової революції, який охоплював 35% загальної кількості робочої сили Британії у 1800. Діти, як вони і завжди робили, продовжували доглядати за стадами тварин та птицею, головним чином, вони виконували всю необхідну роботу, яку фізично могли зробити. Багато дітей приєднувались до бригад, які переїжджали туди, де їх наймали на тимчасову або сезонну працю.
Діти в шахтах
Чоловіки, жінки та діти працювали в шахтах Британії, насамперед в вугільних шахтах, які стрімко розвивалися, адже вони виробляли паливо для парових машин Промислової революції. Всі три групи вже працювали на шахтах до появи машин, але розширення промисловості призвело до того, що їх стало набагато більше ніж раніше. Власники шахт вважали п’ятирічних дітей корисними, оскільки вони були достатньо малими, щоб залізти у вузьку вентиляційну шахту, де вони могли стежити за тим, щоб двері регулярно відкривались та закривались. Такі свідчення як Джеймса Пірса у 1842, були поширеними:
Мені 12 років. Я спускався в шахти відчиняти двері приблизно 7 з половиною років тому. У мене була свічка і вогонь, щоб світити мені... Я працював 12 годин на день і заробляв 6d в день. Коли я був присутній, я отримував гроші. Коли мені давали зарплатню, я приносив її матері. На цій роботі я пропрацював півтора роки. Одного разу я заснув і за це був добре побитим водієм. (Шеллі, 42)
Більшість дітей, коли зростали, наймалися або переміщати вугілля з робочого рівня на поверхню або відсортовувати його від іншого сміття до відвантаження. Тих, хто тягнув вугілля у візках за допомогою упряжі, називали "hurriers" (поспішниками), а тих, хто штовхав - "thrusters" (рушіями). Це була виснажлива та шкідлива для фізичного розвитку дитини робота. Багато батьків не були проти, що їх діти працюють, незважаючи на небезпеку для здоров'я, оскільки вони приносили вкрай необхідні для сім'ї гроші. До того ж, більш ніж половина дітей, працюючих в шахтах, зберігали своє працевлаштування до зрілого віку, отож, то був гарний спосіб забезпечити себе роботою на все життя. З 1800 до 1850 діти складали 20-50% робочої сили шахт.
Наслідком праці в такому ранньому віці було те, що діти, працюючі в шахтах, ніколи не мали більше ніж три роки шкільної освіти.
Дуже часто діти зазнавали проблем із здоров'ям через важкий фізичний труд та довгі 12-часові зміни. Дихання рік за роком вугільним пилом пізніше викликало розвиток захворювань легень. Як зазначає історик С. Йорке, "Вугільна промисловість відображає одну з найгірших експлуатацій чоловіків, жінок та дітей, які будь-коли відбувалися в Британії" (98).
Діти на фабриках
Фабрики, з такими паровими машинами як ткацькі верстати, були великим досягненням Промислової революції, але вони мали свою ціну. Вони, особливо текстильні фабрики, були темними і шумними, їх навмисно зберігали вологими, щоб бавовняні нитки були більш еластичними і менше рвалися. Нова механізація виробництва означала, що основна робоча сила не повинна відтепер мати багато навичок. Діти повинні були залазити під машини, щоб прибрати відходи бавовни для повторного використання, або налагодити розірвані нитки чи усунути блокування машини. Часто це була небезпечна робота, оскільки машини могли бути непередбачуваними. Величезний ткацький верстат міг аварійно зупинитися, при цьому важкі частини падали, а деталі, що обертаються, такі як шпинделі, літали навколо наче кулі.
На фабриках діти працювали, як і дорослі що їх оточували, довгі 12-годинні зміни шість днів на тиждень. 12 годин, які зручно для роботодавців ділять день на дві частини. Оскільки машини працювали 24 години в день, одна дитина могла повернутися у тепле ліжко після роботи, тоді як та, що в ньому була, вставала, щоб розпочати свою зміну, практика, відома як "hot bedding" (тепле ліжко). Діти були найдешевшою робочою силою, яку можна було знайти, і роботодавці не барилися користуватись цим. Працівник-дитина був приблизно на 80% дешевшим за чоловіка та на 50% дешевшим за жінку. Діти мали перевагу завдяки спритним пальцям та меншим розмірам тіла, що дозволяло їм дістати місць під машинами, яких не могли дістатися дорослі. Також керівникам було легше знущатися та погрожувати дітям, ніж дорослим, вони не могли чинити опір.
Власники фабрик також брали дітей у учні за системою, схожою на договір. Батьки отримували гроші від своєї парафії, щоб діти могли працювати на фабриках. Практика була розповсюдженою, і тільки у 1816 встановили обмеження на відстань, на якій діти повинні були працювати - 64 км (40 миль).
Діти складали приблизно третину робочої сили на фабриках Британії. В 1832, коли Промислова революція досягла свого останнього десятиліття, діти все ще підлягали жахливим умовам праці на фабриках, як нижче описує член парламенту Майкл Седлер, який виступав за реформу:
Навіть у цей момент, коли я виступаю від імені цих пригноблених дітей, більшість з них знаходяться на своїй важкій праці, знаходячись у нагрітих приміщеннях, облиті потом, ошаленілі від реву колес, що обертаються, отруєні шкідливими парами мастил та газу, і врешті-решт, стомлені та виснажені, вони виходять майже голі, занурюються в негоду та, тремтячи, повзуть до ліжок, з яких щойно встали їх молоді товариші по роботі; і така доля багатьох із них в кращому випадку, тоді як у більшості випадків, вони хворі, кволі, покалічені, знедолені, знищені. (Шеллі, 18)
Бідні та сироти
Діти без житла та оплачуваної роботи навчалися, якщо це були хлопці, на Shoe Black, тобто того, хто чистив взуття на вулиці. Цю можливість жебракам надавали благодійні організації, щоб ті не були вимушені йти до сумнозвісного робочого будинку. Робочий будинок виник у 1834, він був навмисно зроблен настільки жахливим місцем, що ледь утримував своїх мешканців живими, вважаючи, що будь-яка благодійність не буде заохочувати бідняків шукати оплачувану роботу. Робочий будинок вимагав того, що передбачала його назва - роботу, але фактично це була виснажлива робота, зазвичай неприємні та повторювані завдання, такі як дроблення кісток, щоб зробити клей, або прибирання в самому робочому будинку. Тож не дивно, що багато дітей працювали на фабриках і шахтах, враховуючи убоге життя в робочому будинку.
Державні трудові реформи
Зрештою уряди зробили те, чого намагалися досягти молоді профспілки, і з 1830 років ситуація для працівників фабрик та шахт, у тому числі і для дітей, почала поступово покращуватися. Раніше уряди завжди неохоче обмежували торгівлю, надаючи перевагу підходу laissez-faire в економіці. Не допомагало ще й тому, що більшість членів Парламенту самі були крупними працедавцями. Тим не менш, декілька законів Парламенту було ухвалено, щоб спробувати, не завжди успішно, обмежити експлуатацію робочої сили роботодавцями та встановити мінімальні стандарти.
Першою промисловістю, яка отримала обмеження по експлуатації працівника, стала бавовняна промисловість, та невдовзі нові закони були застосовані до всіх працівників. Закон 1802 року про здоров'я та мораль підмайстрів передбачав, що діти-підмайстри не повинні працювати більше 12 годин на день, вони повинні отримати базову освіту та відвідувати церковні служби не менш ніж два рази на місяць. Приймалися інші закони, і цього разу вони застосовувались до всіх працюючих дітей. Закон 1819 року про бавовняні заводи та фабрики заборонив роботу дітей віком до 9 років, вони не могли працювати більше 12 годин на день, якщо не досягли 16 років. Для дітей було встановлено можливі часи роботи - з 6 до 21 години. Закон про фабрики 1833 року передбачав, що діти до 9 років не можуть бути офіційно працевлаштованими на будь-якій промисловості, і не можуть працювати більше 8 годин на день, якщо їм з 9 до 13 років, та більше 12 годин на день, якщо їм з 14 до 18 років. Той же закон забороняв всім дітям працювати вночі та зобов'язував навчатися щонайменше дві години на день.
Не дивлячись на те, що було багато порушень нових правил, назначені урядові інспектори слідкували за тим, щоб вони виконувались. Такі посадовці могли, наприклад, затребувати довідку про вік любої працюючої дитини або сертифікат від шкільного вчителя, що конкретна дитина отримала необхідні часи навчання.
Прогресивні зміни відбулися після попередніх законів. Закон про шахти 1842 року передбачав, що ніяка дитина віком менше 10 років не може бути наймана для підземних робіт. Закон про фабрики 1844 року обмежив будь-чий робочий день до 12 годин , небезпечні машини повинні були розташовуватись на окремій робочій ділянці, на роботодавців накладалися санітарні норми. Далі, Закон про фабрики 1847 року обмежив робочий день до максимум 10 годин, скорочення, яке активісти давно вже лобіювали в уряді. Залишалося все ще багато порушень цих законів, багатьом батькам все ще вкрай були потрібні гроші їх працюючих дітей, але загалом у суспільстві нарешті змінилося відношення до використання дітей для праці.
Такі автори, як Чарльз Діккенс, писали гнітючі твори, як Олівер Твіст (1837), що підкреслювали важке становище бідніших дітей. В рамках моралізму Вікторіанського періоду багато людей тепер хотіли, щоб діти довше зберігали свою невинність і не піддавалися так рано спокусам і моральним помилкам дорослого життя. Ідея, що дитинство варто зберегти, але можна втратити, якщо не захистити, стала основою National Society for the Prevention of Cruelty to Children (Національного товариства запобігання жорстокості до дітей) у 1889. Мистецтво продовжило докоряти людській сумлінності. Персонаж Пітера Пена Дж. М. Барріса, який вперше з'явився у 1901 році, підтвердив цю зміну поглядів і усвідомлення та визнання того, що дитинство - це цінність сама по собі, дорогоцінна річ, яка не має бути знищена у щоденній рутині шахт і фабрик.
